Слов’янський свiт з повагою i шанобою вiдзначае 200-рiччя з дня народження великого росiйського поета Олександра Сергiйовича Пушкiна. В Украiнi iм’я цього поета шанувалося завжди, як i iм’я Великого Кобзаря Тараса Шевченка. Значення цих двох великих поетiв для своiх народiв майже iдентичне - вони збагатили й унормували своею творчiстю росiйську та украiнську мови. У Запорiжжi немае поета, який би не присвятив О. Пушкiну бодай кiлька рядкiв. Грунтовнi дослiдження мають ряд науковцiв iз Запорiзького держунiверситету, а письменник Петро Ребро видав книгу “Пушкiн i Запорiжжя”, уривки з якоi ми нещодавно друкували. Але мова не тiльки про це. Я хотiв би нагадати, наскiльки цнотливо ставляться украiнськi поети до творчостi О. Пушкiна. Ще з юностi запам’яталися менi рядки незабутнього земляка Геннадiя Лiтневського. У Москвi, на Тверському бульварi стоiть пам’ятник О. Пушкiну. Неподалiк, у скверi, стоiть (чи стояла тодi) лава, сидячи на якiй можна було поспостерiгати, як до пiднiжжя пам’ятника через кожну годину хтось таки та принесе квiти. Так от, про цю лаву Геннадiй Лiтневський писав: Е мiсце на лавi, Ти можеш сiдати. Якщо Ти зможеш сидiти, Коли вiн стоятиме поруч, Запорiзька письменницька органiзацiя вiдзначае ювiлей поета циклом лiтературних бесiд письменникiв з читачами про творчiсть О. Пушкiна.
