Региональные Новости от 29.04.1999
Хто Карпат не бачив - той краси не знає
Всього за п’ятнадцать кілометрів від Івано-Франківська розстелилося дивовижне містечко - райцентр із незвичайною назвою Богородчани. Воно зовсім не схоже на жодне інше в Прикарпатті та, мабуть, і всієї України, адже більше схоже на чистенькі старовинні вулиці Праги чи Відня, Будапешта чи Берна. Місто назване іменем Богородиці. Існує декілька версій походження назви. Одна з легенд оповідає про дідича, якому завдяки щирим молитвам і допомогла Богородиця, коли його діти заблукали в лісі, і він марно шукав їх три дні. Та, як би там не було насправді, Богородчани - дійсно святе місце, піднесене, з щирими і душевними людьми. Предки, які жили в давні часи на берегах Бистриці, недарма обрали собі покровителькою Богородицю і на її честь назвали своє поселення. Перша письмова згадка про Богородчани датується 1441 роком (а деякі поселення району, як, приміром, селище Солотвин, уперше згадуються у Галицькому літописі ще у ХІІ столітті). В різний час власниками поселення були магнати Потоцькі, Телефуси. В результаті поступової міграції населення у 1631 році воно здобуло статус міста. Ще й сьогодні у містечку є будівля ХVІІ сторіччя: костел і палати, збудовані в 1691 році за наказом графині К.Потоцької. Після проголошення Акту про незалежність України у Богородчанах, як і в цілому по всій країні, розпочалося нове, вільне життя: зведено ряд пам’ятників, відкрито меморіальні дошки та пам’ятні знаки. У день Різдва Богородиці 1996 року освячено камінь, де має бути споруджена фігура Божої Матері - покровительки міста. Та найбільшою окрасою Богородчан став районний Палац культури, який був зданий в експлуатацію до 6-ї річниці незалежності України. Його будівництво тривало довгих 12 років. Це був єдиний на той час об’єкт культури, збудований в Україні. Багато сил для завершення будівництва доклали будівельники, районна держадміністрація та в найбільшій мірі її голова - Василь Брус. Сьогодні у Богородчанах на повну силу йде процес національного відродження, відновлення народних традицій, підняття промисловості. Та те, чим по праву можуть бути гордими богородчани та жителі району - це прекрасні можливості для розвитку туризму: неперевершена і велична краса Карпат, цілющі підземні джерела, чисте повітря, незаймані ліси, гірські стежини, славетні традиції, співучий, талановитий, з щирою і гостинною душею народ, ошатні будиночки та двори, стрімкі невпинні ріки, кожен клаптик землі оповитий легендою… Богородчанський район може змагатися з будь-яким найвідомішим курортом світу. Адже саме тут знаходяться пансіонати відпочинку європейського рівня - “Синьогора” та “Гута”, що розкинулися на самому краї району, далі йдуть лише гори. Вони знаходяться в селищі Гута, на висоті понад 600 м над рівнем моря, біля підніжжя чарівної, другої за величиною вершни України - Сивулі (1836 м). Пансіонати збудовані у старовинному гуцульскому стилі, з усіма необхідними побутовими умовами, з сучасниі європейским дизайном номерів, конференц-залами та концертним залом, гірськими спусками, барами, колибами, спортзалом, тринажерами, більярдом. Нічим не поступаються й оздоровчі послуги: у кожного з пансіонатів є лікувальні комплекси з сауною та басейном, ваннами підводного масажу, сучасною діагностичною апаратурою, стоматологічним і косметичним кабінетами. А головна їхня особливість - джерела слабкомінералізованої гідрокарбонатної натрієвої води з підвищеним складом органічних речовин типу “Нафтуся”. Ця вода лікує нирки, печінку, статеві органи, сприяє обміну речовин, виводить з організми радіонукліди, токсини, підвищує імунітет організму. В пансіонаті “Гута” є ще й лікувальні грязі типу лиману Куяльника, що дозволяє займатися лікуванням опорно-рухової системи. Названі пансіонати славляться і тим, що надають для сімей навіть цілі котеджі з усіма зручностями, а також найвишуканішими гуцульськими стравами. Є у Богородчанському районі й інші захоплюючі місця, гідні пензля та пера найвідоміших митців світу. Це найвищий в Європі водоспад та пам’ятка архітектури ХVII - Манявський Скит. За вірогідними джерелами, у 1664 році в цьому монастирі був похований гетьман України І.Виговський. На жаль, тяжкі окупаційні часи, радянська влада та перебудовна нестабільність не дали можливостей врятувати ці дивовижні місця від розрухи та занедбальства, але поступово вони оживають. До водоспаду прокладається дорога, у Скиті півроку тому оселилися монахи і розпочали відновлючати як самі будівлі, так і духовне життя на його території. А те, що у горян духовність, святість рідних традицій, відданість своїй землі важливіші за все, ми мали змогу переконатися не один раз. І лише після близького знайомства з Прикарпаттям і його людьми, ми, учасники журналістського заходу, в основній своїй масі жителі Східної України, змогли зрозуміти, навіщо навіть у найменшому селі в 700-800 чоловік по 2-4 церкви; майже у кожному третьому дворі власна молебна спорудка, що називається капличкою; на весь район із загальною кількістью жителів 72 тисяч чоловік - 12 культурних закладів, 26 народних домів “Просвіта”, 49 культових споруд і аж 64 зареєстрованих офіційно релігійних громад. Лише коли вдихаєш наскрізь пронизане запахом вільного життя повітря, любуєшся первозданною красою гір, кришталево-чистими потоками рік, реліктовими смерековими лісами, стає зрозуміло, чому цей народ так цінує свою свободу.
